В Україні вихованню дітей завжди приділялась величезна увага. Мудре  українське прислів’я каже: «Виховуй дитя, доки воно поперек лавки лежить». А це означає, що вихованням дитини слід займатися від дня її народження, щоб потім не було пізно. Виховати людину-громадянина, якій притаманні усі громадянські чесноти, а саме: чесність, порядність, доброта, працелюбство, сміливість, патріотизм, людяність, сумління, відповідальність, вимогливість та інші позитивні риси характеру завжди в українців було справою честі кожного батька-матері та кожного педагога. Тому в процесі виховання дітей в українців ніколи не було сторонніх, байдужих, далеких людей, а виховували дітей всією громадою, хоч основна роль відводилась сім’ї і школі.  В роботі з дітьми молодшого шкільного віку слід спиратися на народну мудрість, на народну педагогіку, яка співзвучна з основним напрямком громадянського виховання й спрямована на розвиток патріотизму, національної свідомості, працелюбства, фізичного вдосконалення, дбайливого ставлення до природи, розвиток моральності та духовності, виховання культури поведінки.

   Основним напрямком виховання є громадянське виховання. Покликане воно виховувати у дитини високі моральні ідеали, почуття любові до Батьківщини, потребу у служінні їй. Змінюються часи, переоцінюються цінності, але  і нині дітей так само, як і колись в усі часи, треба виховувати і вчити, прищеплювати певні поняття, розвивати їхні почуття, вміння, здібності, навички та добрі звички, щоб вони виросли гідними людьми, громадянами свого суспільства А вчителю за роки навчання дитини в школі треба не тільки розібратись в дитячій душі, а й приголубити її до свого серця, спертися на позитивні звички дитини, заохотити її до гарних вчинків, виробити волю до боротьби з труднощами, застерегти від поганого, для цього ще обов’язково треба зважати на вік дитини, на статеві та індивідуальні особливості кожного учня. Завжди треба ставитись до дитини з любов’ю і з розумною вимогливістю. З дітьми часто треба проводити бесіди, цікаві розповіді, щоб вони зрозуміли, чому від них вимагають поводитися саме так, а не інакше. Це бесіди на такі теми: «Умій себе поводити за столом», «Культура поведінки в громадських місцях», «Про культуру спілкування», «Шануй себе, шануватимуть люди тебе», «Доброта і жорстокість», «Слово — не горобець, випустиш — не спіймаєш», «Людина серед людей», «Шкідливі звички», «За добру науку цілуй батька й матір у руку» та інші. Під час проведення таких бесід учні молодших класів не є пасивними слухачами,діти беруть активну участь в обговоренні, сперечаються, жваво доводять свою думку і спільно вирішують, яка поведінка правильна, а яка — ні, що добре, а що погано. Яскраві, активні бесіди запам’ятовуються, залишаються надовго в пам’яті дітей і приносять користь, тому що дитина починає розуміти вимогу вчителя, батьків щодо своєї поведінки.

     Велике значення у вихованні активної життєвої позиції учнів є проведення суспільно-корисної роботи та дитячих свят, де діти в процесі підготовки до них, проявляють максимум активності, творчості, колективізму та індивідуальності. Свято ніколи не повинне зводитися до того, що вчитель роздав слова і ролі. Воно повинно бути завершенням певної роботи, проведеної з учнями напередодні. Наприклад, до свята Матері діти повинні більше дізнатися про родинне дерево, про життя своєї мами, про цікаві та прикрі випадки в її житті, про роботу мами, про її уподобання. А ще виготовити для неї подарунок своїми руками і це ж робиться не за один день, а за місяць чи й більше... І так до кожного свята повинні діти готуватися, щоб спочатку зробити щось корисне, важливе, добре, а потім і повеселитися на святі. Кожен старається зробити максимум, та ще й спитає інших, що вже вони зробили. Проходить своєрідне змагання між учнями. Класний колектив завжди спитає з того, хто нічого не зробив і силою свого впливу заставить працювати всіх, хочуть вони того чи ні. В такій роботі класу задіяні всі без виключення учні. Вони активно працюють протягом багатьох тижнів, час від часу звітуючи про зроблену роботу, а на святі захоплюються плодами своєї праці.Така робота з дитячим колективом не тільки робить учнів активними, але й відповідальними, добрими, чуйними, готовими прийти на виручку, допомогти. Діти вболівають за своїх товаришів, адже вони роблять спільну справу, яка їх об’єднує, згуртовує і здружує.

    Головний обов’язок вчителя своєчасно і мудро застерегти учня від необачних вчинків, скерувати його енергію в правильне русло. Адже завжди легше чогось поганого не зробити, аніж потім це виправляти. А іноді і виправити неможливо. Тому слід завжди вчити дітей аналізувати свою поведінку, застерігати від поганих вчинків. «А що буде, як я поступлю так? А які наслідки можна очікувати від такої поведінки? Який результат можна чекати від такого вчинку? Як краще зробити?». Дітям треба наводити приклади хорошої і поганої поведінки і розказувати про наслідки, щоб вони зрозуміли, що перш, ніж щось сказати або зробити, треба зважити на все і добре подумати про наслідки, які поведе така поведінка за собою. З цією метою слід проводити бесіди з молодшими школярами на такі ж теми, де б діти мали можливість почути і побачити до чого приводить погана поведінка, які плоди пожинають неслухи, які наслідки несе необдуманий крок.

    Вже з маленьких літ дитину потрібно привчати до того, що вона сама господар своєї долі і може себе вдосконалювати, тобто займатися самовихованням, щоб гартувати волю, сміливість, мудрість і всі інші позитивні риси характеру. До цього треба привчати молодших школярів, шляхом бесід, розмов, позитивних і яскравих прикладів для наслідування, шляхом орієнтації на вчинки дорослих, особливо на героїв казок і оповідань, та на тих, хто проживає поруч. Дитина повинна навчитися бачити себе збоку, оцінювати свої вчинки і робити правильні висновки та усвідомлювати, що потрібно підпорядковувати особисті якості і власну поведінку вимогам моралі. В школі можна проводити багато цікавих і потрібних свят, на яких діти вчаться бути колективістами, бо здружується учнівський колектив, в кожного учня прокидається почуття відповідальності, працелюбство, активність, творчість, любов до свого краю, збагачується рідна мова новими словами, діти починають глибше відчувати рідне слово, розуміти багатство української мови і свою приналежність до рідної  Вітчизни, до тих символів, якими багатий український народ; до світлої материнської мови, до свого рідного і неповторного в своїй самобутності народу. Ось тут і розвивається та закріплюється святе почуття любові до Батьківщини, патріотизм, доброта, милосердя, висока громадянська свідомість, до якої прагне кожен педагог. Важливо, щоб з молодшими школярами проводились такі цікаві та веселі, високоідейні свята, які б не залишили байдужою жодної дитини. Це свята «Мово рідна моя», «Моя Батьківщина — рідна Україна», «Здоров’я — всьому голова», «Книга вчить, як на світі жить», «Ми — діти вільної України», «Наші українські обереги», «Рідна мати моя», «Тепло татусевих долонь», та багато інших, які не тільки дають учням додаткову інформацію і знання, а й збагачують дітей емоційно і духовно.

     Головною силою, яка об’єднує дітей в колективі, є піклування дитини про дитину, відповідальність один за одного перед колективом, перед школою, перед суспільством. Життя колективу, освітлене великою і духовно насиченою дружбою. На кожному уроці, на навчальному матеріалі з будь-якого предмету, вчитель може виховувати активність учнів, спонукаючи їх до розмірковування, планування, оцінювання відповіді товариша — це дієвий засіб підготовки учнів до громадської роботи. На кожній перерві вчитель має можливість показати дітям зразок правильної поведінки, зразок вихованості, при цьому не порівнюючи учнів класу, цього робити якраз і не можна, а захоплюючись хорошими вчинками, звертаючи на них увагу інших дітей, як на красу людських стосунків і правильної поведінкиПроцес формування громадянських рис, зокрема громадянської активності, відбувається дуже активно саме в шкільні роки, тому школа, класний колектив — це те середовище, яке й формує особу активного українського громадянина. У такій спільній діяльності діти вступають у різноманітні взаємини, що формують з дітей активістів, колективістів, людей, які вміють працювати і жити колективно, в усьому допомагаючи один одному. Виховання моральних норм, громадянської активності, гуманізму мусить глибоко захоплювати весь душевний світ кожного учня, впливати на його почуття, волю, характер, на всю його особистість. У школі діти не просто вчаться, вони тут живуть, тут проходять їх найкращі роки, тому шкільне життя повинно бути яскравим і колоритним, насиченим цікавими і захоплюючими справами, сповнене радістю і щастям. Щоб дітям хотілося сюди не просто йти, а бігти. Щоб у школі проходили не тільки уроки, а й кипіло цікаве і веселе шкільне життя, дзвеніло щастя і сонцем світилася радістьТому кожну роботу, кожен захід вчитель не має права проводити будь-як, а по-справжньому, вкладаючи в неї свою душу, віддаючи дітям своє серце, любити дітей і завжди керуватися в своїй роботі любов’ю і добротою. Громадянськість і принциповість, активність і мудрість самого вчителя, його любов, доброта, вимогливість до себе і до дітей сприятимуть вихованню в учнів цих важливих якостей.